09.11.2009
Нинішню президентську кампанію намагаються подати як боротьбу лише двох кандидатів - екс-прем'єра Віктора Януковича та чинної глави уряду Юлії Тимошенко. Але з наближенням дати виборів такий погляд все більше видається проявом політичної короткозорості.
Передусім, змагання претендентів на найвищу посаду в країні передбачає боротьбу ідей та ідеологій, які на них ґрунтуються. Тому погляди кожного, хто реєструється в Центрвиборчкомі (крім явно «технічних» кандидатур), цінні для громадськості. Між тим, соціологи вже не перший рік попереджають: українцям притаманно «забувати» про те, що кандидати на найвищу державну посаду мусять пропонувати країни власне бачення її майбутнього. «За все хороше проти всього поганого» - таким є типовий, висловлюючись мовою політологів, «месидж», із яким на цих виборах сподіваються перемогти лідери найпотужніших політичних угруповань. А їхні численні пропагандисти ще й запевняють виборця, що саме такий месидж найкраще відображає його, виборця, бажання.
Теоретично тут заперечити важко: кожен знає, що краще бути здоровим і багатим, аніж бідним і хворим. Але в який саме спосіб претенденти на вищу державну владу збираються покращувати життя співгромадян? Почувши це питання, більшість кандидатів у Президенти набирають води в рота, воліючи натомість відвертати увагу громадськості розмовами про «покращення життя вже сьогодні» чи гаслами про те, що хтось працює, доки всі інші б'ють глечики (між собою) та байдики (взагалі).
Ще до офіційного старту передвиборчої кампанії деякі конкуренти за президентське крісло встигли подати себе в яскравій упаковці, забуваючи про те, що в них є безпосередні обов'язки перед народом - прем'єрські або депутатські. Не будемо вже вказувати на те, що в будь-якій цивілізованій країні фактичний старт кампанії до її офіційного старту став би як мінімум предметом пильної уваги громадськості. А як максимум - об'єктом такої ж уваги правоохоронців. Причому не в останню чергу їх мусила б цікавити вартість пропагандистських шоу, а головне - джерела покриття цієї вартості.
До речі, за найскромнішими підрахунками експертів з виборчих технологій, що публікуються нині в загальнонаціональній пресі, нинішня президентська кампанія обійдеться кандидатам щонайменше у мільярд доларів. Причому левову частку цих коштів витратять «синьо-білий» Янукович та «біло-сердечна» Тимошенко (як бачимо, навіть економічна криза в нашій країні існує не для всіх - є «обрані», які не надто відчувають її тягар на собі).
Серйозні суми викине в передвиборчу топку й екс-спікер Верховної Ради Арсеній Яценюк. Щоправда, чудернацька реклама, незрозуміла ідейна позиція та наявність у штабі скандально відомих російських політтехнологів добряче зашкодили рейтингу Арсенія Петровича. І тепер мова про його вихід у другий тур не ведеться. Проте, кампанія Яценюка все ще фінансується справно - в надії перемогти за рік-півтора на можливих дострокових виборах до парламенту «молодий і перспективний» політик не шкодує обіцянок потенційним фінансистам.
Діючий президент у цій ситуації діє неочікувано, якщо не сказати - не типово, як для глави держави. Вперше в історії незалежної України Президент не стартував першим зі своєю масованою кампанією обробки мізків. Більше того - й сьогодні реклама Ющенка присутня на вулицях, у газетах та на телеекранах значно меншою мірою, ніж реклама його конкурентів.
Політтехнологи навперебій почали розказувати, що такий підхід навряд чи можна назвати заявкою на перемогу. Адже основна заповідь виборчих технологій, які демонструються майже усіма кандидатами - щоб про тебе говорили якнайбільше. Масованість пропаганди, як вважають піар-спеціалісти, іноді може замінити навіть її якість.
Але чи тотожні поняття «політика» і «політтехнологія»? Невже в управлінні державою головне - це яскраві картинки, постійні скандали і гучні обіцянки? Впевнений, що кожен із нас, замислившись на хвилинку, може впевнено сказати, що це не так. Політика - це набагато більше, ніж телешоу, інакше б кампанії доручали проводити телекомпаніям.
Політтехнологи та рекламісти у своїй термінології вживають слово «позиціонування». Тобто як товар (або кандидат) повинен виглядати в очах покупця (або виборця). Як неважко помітити, визначення «чим він/вона виглядає» не завжди є тотожним справжній сутті цього товару. У випадку виборів ми говоримо про відмінність між позиціонуванням та позицією. Яку, як уже було сказано вище, насправді повинен мати кожен політик - інакше незрозуміло, для чого він узагалі пішов у політику.
Якими є позиції тих же Тимошенко чи Януковича (ми беремо лише найяскравіші приклади)? Безвідповідальне кидання «Юліної тисячі» - гучний початок повернення втрачених після розпаду Союзу внесків «Ощадбанку» призвело до того, що Україна опинилася серед країн, що найбільше постраждали від економічної кризи.У Партії регіонів на чолі з Януковичем вважають цілком нормальним заради вдаваної турботи про громадян на довгий час заблокувати роботу законодавчого органу влади. Країна чекала вирішення сотень питань (прийняття потрібних для прискорення виходу з кризи законів, повернення нормальної працездатності міністерствам, що через політичну кон'юнктуру лишилися без керівників тощо), але «регіонали» стояли натовпом біля парламентської трибуни заради формального закріплення запропонованих ними цифр для мінімальної зарплати й пенсії. Формального - тому що потрібні кошти ще треба знайти. Але як приємно було заявляти: «Ми дбаємо про підвищення соціальних стандартів». Звісно ж, шоу має бути яскравим. В той час як діючий Президент часто не прораховує, що може додати йому рейтингові бали, а що - ні. Але тут ми й підходимо до питання про наявність позиції.
Ющенко міг би бути гнучкішим у мовному питанні (намагаючись здобути більшу прихильність на Сході та Півдні), міг би не порушувати питання статусу бійців Української повстанської армії (ставлення до яких не всюди однозначне в Україні), міг би не дбати так наполегливо про вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932 - 33 років (що викликає роздратування в Росії), міг би, подібно до Тимошенко, уникати відповіді на питання «Чи підтримуєте ви вступ України до НАТО?». Міг би - і таким чином додав би собі кілька відсотків на виборах, що про них у першу чергу дбають його опоненти. Але навіщо нації лідер, котрий дбає не про справедливість, а переживає лише за рейтингові відсотки?
Ідеологія Ющенка відома й зрозуміла. І це стосується не тільки теми історичної пам'яті , за надмірну увагу до якої Президентові постійно роблять закиди вітчизняні та закордонні «критики» (як правило, добре «простимульовані» в матеріальному сенсі). Прозора приватизація за найсприятливіших умов (а не продаж унікальних підприємств у розпал кризи заради латання бюджету); баланс курсу гривні до світових валют (а не її коливання залежно від того, хто перетягує на себе ковдру: банківське чи експортне лоббі);обов'язкове підвищення соціальних стандартів, але тільки у суворій відповідності з підвищенням продуктивності праці. Не треба бути економістом із червоним дипломом, щоб зрозуміти очевидність і обґрунтованість цих підходів. І, безумовно, ясність економічних поглядів - це саме те, що потрібно нинішньому українському виборцеві, вкрай роздратованому балачками про мови, розмовами про «прориви», незрозумілими секс-скандалами та постійними ток-шоу, учасників яких у народі влучно охрестили «лайнометами».
Відтак не можна виключати, що агресивна (й подекуди, на жаль, гранично вульгарна) пропаганда претендентів на крісло президента за місяць-два матиме зворотний ефект.
У цьому випадку Ющенко дійсно ще може зберегти шанси і на вихід до другого туру, і надалі - на акумулювання свого дійсно патріотичного електорату. А таких людей, які вболівають за Україну, а не за конкретного лідера - не один мільйон. І зовсім не тому, що «коней на переправі не міняють». А тому, що на будь-якій переправі у першу чергу треба бачити берег, до якого йдеш.
Олена Вірна
